Захворювання нижніх сечовивідних шляхів

​

​

Якщо ви помітили, що у вашого улюбленця:

​

• змінилася поведінка: він став більш агресивним або роздратованим, почав ходити в туалет для сечовипускання у незвичні місця (не у лоток); собаки можуть почати ходити в туалет вдома;

• з’явилась кров у сечі. На жаль, часто кров у сечі можна виявити лише за допомогою аналізу сечі;

• він ходить в туалет часто, але невеликими порціями;

• сечовипускання стало болісним, про яке може сигналізувати м’явчання (у собак – скавуління);

• сечовипускання зникло зовсім (кіт може ходити до лотка, проте сліди сечі відсутні);

• з’явився надмірний грумінг (вилизування) статевих органів;

 

 

То це може сигналізувати про захворювання нижніх сечовивідних шляхів (Low Urinary Tract Disease або LUTD).

​

Відсутність сечовипускання або кров у сечі сигналізують про те, що слід негайно звернутись до лікаря, оскільки ці симптоми є загрозливими для життя тварини!

 

Основні причини виникнення захворювань нижніх сечовивідних шляхів.

​

LUTD – це патологія  №1 у котів та одна з найпоширеніших у собак (особливо дрібних порід та далматинців).

​

LUTD – це не одне захворювання, його може спричинити цілий ряд різних хвороб. Деякі з найбільш поширених причин включають такі стани:

​

• Сечокам’яна хвороба - це термін, що використовується для опису каменів сечового міхура. Так само, як і у людей, у тварин можуть утворюватися камені в сечовому міхурі. Два найпоширеніші типи каменів у котів (визначаються їх складом) - це струвіти та оксалати. Саме ці два типи каменів зустрічаються у 80-90% випадків сечокам’яної хвороби, хоча можуть зустрічатися й інші. Загалом діагноз «сечокам’яна хвороба»  ставиться у 10-15% випадків захворювання нижніх сечовивідних шляхів котів. У собак найчастіше зустрічаються струвіти, оксалати, урати та цистеїнові камені; у далматинців ‑  урати.  Цікаво, що у далматинців хвороба являється генетичною.

​

• Бактеріальні інфекції - бактеріальний цистит (бактеріальна інфекція сечового міхура) є найчастішою причиною захворювання нижніх сечовивідних шляхів у багатьох видів тварин, але порівняно рідко зустрічається у котів. На його частку припадає близько 5-15% усіх випадків захворювань нижніх сечовивідних шляхів. Бактеріальний цистит, як правило, спостерігається у старших котів.

​

• Уретральні пробки - непрохідність сечівника у котів-самців може виникнути внаслідок так званої  «уретральної пробки». «Пробка» являє собою скупчення білків, клітин, кристалів та інших часток в сечі, що склеюються разом, утворюючи пробку, що викликає обструкцію (закупорку) уретри. До інших причин непрохідності уретри відносяться дрібні камені в сечовому міхурі, які потрапляють в уретру, або сильний м’язовий спазм уретри (що може виникнути при сильному запаленні / подразненні).

​

• Анатомічні дефекти - іноді дефект нижніх сечових шляхів може спричинити ознаки захворювання. Найчастіше це відбувається при стриктурі, що зачіпає сечівник. Якщо уретра пошкоджується, то під час процесу загоєння може утворюватися фіброзна тканина, яка може істотно зменшити діаметр уретри. У таких випадках тваринам може бути важко нормально пропускати сечу.

​

• Неоплазія (новоутворення, пухлини) – не дуже поширена патологія, зустрічається частіше у літніх котів з ознаками захворювань нижніх сечовивідних шляхів.  У таких котів завжди слід розглядати  можливість пухлини (раку), що уражає сечовий міхур або сечівник. Найбільш поширена пухлина сечового міхура відома як «перехідноклітинний рак».

​

• Ідіопатичний цистит - незважаючи на загальновідомі причини виникнення захворювань нижніх сечовивідних шляхів, у більшості котів (ймовірно, близько 60-70%) основна причина хвороби не може бути визначеною. У такому випадку захворювання класифікується як «ідіопатичний цистит котів». Ідіопатичний цистит часто являється результатом стресу у котів. Наприклад, у домі з’явились нові меблі, до вас прийшли гості чи просто змінився корм. У такому разі ідіопатичний цистит інколи називають «синдром Пандори».

 

 

Які дослідження можуть знадобитись лікарю для постановки діагнозу та виявлення причини захворювання?

 

• Аналіз сечі - збір проби сечі для аналізу. Сечу можна зібрати з чистого лотка або підставивши стаканчик (у собак). Проте, найкращим методом є так званий «цистоцентез», при якому лікар відбирає сечу безпосередньо із сечового міхура пункцією. Це проста процедура, і більшість тварин навіть не помічає, коли це робиться.

Саме цистоцентез дозволяє відібрати сечу у тварин стерильно, що дозволяє дослідити її не лише за хімічними показниками, а й на наявність бактерій (провести баквисів).

 

• Рентген сечовивідної системи (оглядовий або після контрастування).

Рентген може бути корисним для ідентифікації каменів. У деяких випадках перед процедурою рентгену у сечовий міхур вводять спеціальний контрастний барвник ( так звана «контрастна рентгенографія»). Барвник дозволяє чітко окреслити нирки,сечоводи,сечовий міхур та уретру та допомогти в діагностиці деяких типів каменів нирок та сечового міхура , стриктур (звужень) уретри та пухлин, виявити місця утворення “уретральних пробок”.

 

• УЗД – ультразвукове дослідження нирок та сечового міхура, допомогає виявити пісок, камені у міхурі, потовщення його стінок, наявність слизу, крові, структурні зміни нирок тощо. У некастрованих кобелів не менш важливим є постійний контроль простатичної залози.

 

• Біопсія - отримання зразка тканини стінки сечового міхура. Проводиться при підозрі на пухлину.

 

 

Лікування

 

Проводиться комплексно, залежно від поставленого діагнозу. Терапія може включати дієтотерапію, антибіотики, протизапальні, заспокійливі препарати тощо (у деяких випадках можлива і операція).  Не варто намагатись самостійно змінювати дієту, оскільки вона буде залежати від багатьох чинників: наявності та типу каменів, pH сечі тощо. Це ж стосується і ліків.

 

 

Матеріал підготував ветеринарний лікар Дмитро Дубровін